Військова реформа 1874 року передбачала загальну військову повинність і чисель-ність царської армії значно зросла.  Вона формується за територіальним  принципом  і  для військової  підготовки солдат починають створювати спеціальні військові полігони. Під такий полігон наприкінці ХІХ століття були виділені землі між Рівним-Костополем-Тучином. Всі поселення, які тут знаходилися, підлягали переселенню на інші землі. Так пізньої осені 1896 року в околицях Посягви появилися поселенці, які заснували тут нові села.

   Переселенці зі Старого Козлина осіли в Сергіївці, з Гориньграда – в Михайлівці, а з хутора Карловщина, що під Шубковим, та декілька сімей з Рисвянки – в Олексіївці. Назви новим поселенням були складені штучно за іменами членів царської родини.

   На час заснування село мало дещо інше розташування та конфігурацію. Від сучасного села тягнулося дві великі вулиці – Різакова та Широка – аж до лісу. Значно пізніше – у 70-х роках ХХ століття – величні черешневі сади було викорчувано, а жителів змусили переселитися в теперішню Сергіївку.

   За часів Польщі в селі діяла «Просвіта», тут була школа. Під час другої світової війни село стало одним з центрів національно-визвольних змагань.

   З приходом радянської влади в селі було створену сільську раду, яку в часи хрущовських реформувань приєднали до Посягвівської.

   У 1952 році селяни об’єдналися в досить успішний колгосп імені Малєнкова, який у 1958 році приєднали до колгоспу імені Богдана Хмельницького (с Посягва).

   За часів радянської влади в Сергіївці діяла початкова школа (до 1969 року), сільський  клуб з пересувною кіноустановкою та бібліотека.

   У 1999 році тут збудовано церкву Святого Миколи Чудотворця.