Село Вільгір розміщене за 20 км у південно-західному напрямку від Гощі та за 31 км у південно-східному напрямку від міста Рівне.Підпорядковано Бугринській сільській раді.Географічні координати 50 градусів 30'пн.ш.;26 градусів 31'сх.д.,розміщене на висоті 193 м над рівнем моря.
З сивої давнини через Вільгір (Великі Гори) проходила одна з гілок Соляного шляху,що брав початок від копалень гірської Галичини. Як свідчать археологічні розкопки село застосовувалося у кількох місцях та в різні періоди розвитку.Так, з південного боку села виявлено курганний могильник доби бронзи. У межах сучасного поселення знайдено сліди городища періоду Х-ХІ століть,напівзруйновані фортечні вали та залишки льоху з чотирма входами.На заході села знаходилися кургани.До наших днів добре зберігся лише один на якому ріс дуб.
Офіційна згадка про село є у словнику Блокгауза і Єфрона за 1484 рік, хоча багато істориків вважає, що назва села документально вперше зафіксовано під час опису земель Луцького замку в 1545 році тоді в селі діяла городня Лева Андрійовича і його братів Велигорських.В цей час Вільгір стає одним з небагатьох поселень на Україні про яке знали у Європі.І це завдяки тому, що на геграфічній карті, складеній фламандським картографом Меркатором у 1554 році,позначалося 29 населених пункті, вигідних для торгівлі.Здавна місцеві жителі відзначилися працьовитістю, в цей час в селі було налагоджено багато промислів та виробництв.Зокрема до села завжди прибували купці щоб купити дьогтю, каменю вапняку чи випаленого вапна, та навіть калійних добрив які виробляли з місцевої крейди чи відходів від лісових промислів.На річці Горинь працювали млин,мануфактурні виробництва.
Невідомо коли у селі збудували першу церкву і коли вона згоріла. Проте у храмі, зведеному в 1859 році на честь Покрови Пресвятої Богородиці ще довго зберігалися метричні книги,записи в яких велися з 1778 року.Церква оновлена за свідченнями Миколи Теодоровича у 1884 році, біля церкви дзвіниця - найстаріша споруда села.У цьому ж році відкрито і церковно-приходську школу на утриманні селян 100 карбованців 50 копійок, з яких 60 карбованців на рік отримував вчитель.В школі навчалося 29 хлопчиків. Біля церкви стоїть кам'яний хрест, можливо там спочиває прах засновників роду Велигорських.На місці давнього городища де колись височів замок збереглися підземні ходи,які за деякими свідченнями ведуть далеко за межі села. неподалік встановлений знак проте, що дане городище є археологічною пам'яткою.
Під владою поляківсело було до 1794 року, потім почалося російське поневолення.В цей час село ввійшло до складу Острозького повіту Волинської губернії. Багато вихідців з села під час війни Росії і Франції 1812 року знаходилися у царській армії.Після відміни кріпацтва у 1861 році полегшення в житті місцевих селян не відбулося.
За панської Польщі(1920-1939рр.) у Вільгорі функціонувала чотирикласна школа,весь навчальний процес у ній здійснювався на польській мові,але незважаючи на це у селі побільшало освічених людей.Сприяла цьому родина Борецьких, з якої виходили добрі священники і вчителі.
У 1940 Вільгір був прєднаний до новоутвореного Гощанського району.Роки Другої світової війни стали ще одним жорстоким випробуванням.На фронтах цієї війни воювало 80 мешканців села,15 з яких додому не повернулися.В двічі більше загинуло молодих людей і під час українського підпілля,що тривало до 1952 року.Найактивніше у цих краях діяла сотня Володимира Петрука на псевдо "Деркач".Село визволено від фашизму 28 січня 1944 року.
Після війни місцеві жителі довго не хотіли писатися до колгоспу. Примусили створити колгоспну артіль аж у 1949 році.У 1959 році відбулося укрупнення колгоспів в єдине господарство "Зоря комунізму"з ценральною конторою у селі Бугрин.
У селі Вільгір є Свято-Покровська церква,дім молитви,клуб,дев'ятирічна школа,фельшерсько-акушерський пункт,бібліотека. У 2007 році до села підведено газ, покращено дорогу, що з'єднує село з обласним центром та залізничною станцією Остріг(с.Оженин).
Нині у Вільгорі уже немає ні Вільгорських, ні Велигорських.Жодної сім'ї! Перевелося прізвище,але місцеві мешканці знають, що саме їхнє село дало Україні знаменитий рід Велигурських.